Арт Новини Андрій Левицький Andrew Levitsky Art & Printmaking Activity
Статті про художника Левицького Андрія 2002-2011
Элегантная графика
Elegant Graphics Art
Элегантная графика Elegant Graphics Art
Андрей Левицкий чем-то напоминает аскета, укрывшегося в келье
для медитации и творения неизведанных фантастических миров.
Известность к этому художнику пришла из-за рубежа. Он участник и призер крупных между-
народных проектов, сотрудничает со многими западными галереями Европы. Правда, за грани-
цей Андрея знают больше под псевдонимом Andrew Levitsky, что для него немаловажно. Он интеллектуал и любит играть словами. Даже сюжеты для своих гра-
фических работ зачастую берет из изысканных англоязычных формулировок.
Работает Левицкий в технике, которую сам называет словом «инталио», намекая публике, что его графика — это больше, чем офорт. Ювелирно тонкие, насыщенные поэтичными, неоднозначными образами картины Левицкого радуют глаз, к ним хочется возвращаться и рассматривать часами, открывая нове грани бытия. Сегодня Андрей работает в Украине и предпочитает
уединенный образ жизни. Нам посчастливилось попасть в святая святых его творческой лаборатории —мастерскую на Татарке. Это небольшое светлое помещение, куда художник мало кого допускает и где колдует над новыми графическими образами. Наталья Катериненко
Журнал Domus Design, ноябрь 2011 11(95)
Murator Украина
Нещодавно в одній із столичних галерей відбулася виставка “Printmaking. Графіка авторського друку” одного з найцікавіших графіків України — Андрія Левицького. Наразі художник, який відзначає п’ятдесятиріччя, збирається розпочати роботу над новим циклом, у центрі якого фігуруватимуть старі паровози. Слід зазначити, що залізниця надихає його на творчість аж ніяк не вперше…
— Андрію, коли переглядаєш ваші роботи, то складається враження, що натхнення вам дарує, насамперед, природа і все, що з нею пов’язано. Як сталося, що творчу увагу привернула залізниця?
— Взагалі, я працюю під впливом трьох стихій — землі, повітря, води. Тому все, що плаває, літає і взагалі живе на планеті, може пробудити фантазію і, врешті, опинитися на аркуші. Одна зі складових життя, яка теж пов’язана з названими стихіями — транспорт. Небо, повітря у моїх роботах представлено літаками, вода — парусниками, а земля, звісно, залізницею. — Але ж по землі їздять не лише по¬їзди!
— Річ у тім, що мій дідусь, Андрій Салько, ще до революції 1917 р. працював на київському вагоноремонтному заводі, керував однією з майстерень. Потім отримав нагороду «Ударник сталінського призову». На цьому знаку було викарбовано паровоз. Тож, вважайте, що й досі я малюю паровоз, який бачив на значку свого діда. А вперше, до речі, я використав цей образ, коли займався в художньому інституті жанром політичного плаката. Я намалював герб із червоним прапором, царським левом і дідовим значком у центрі. Шкода, що ця робота не збереглася… Я малюю не лише паровози. В мене є й інші цикли, один із них, наприклад, пов’язаний з деревами... — Несподівана історія. Я, щиро кажучи, думала почути розповідь про дитячі враження від першої поїздки, скажімо...
— А від дитячих спогадів нікуди не подітися! Достатньо лише сказати, що я ріс у Києві на вулиці Жаданівського, яка розташована поруч із головними воротами міста. Здається, і досі пам’ятаю ні з чим незрівнянний запах старого вокзалу. Крім того, я часто їздив до бабусі, яка жила в селі Носівка під Києвом. І, зазначу, старі дерев’яні вокзали на маленьких станціях чомусь дуже захоплювали мою уяву.
Тривалі поїздки також справляли неабияке враження. Зокрема завдяки загальному вагонному антуражу (скажімо, чай у підстаканниках). А чого варте саме хвилювання у передчутті нового, коли ввечері сідаєш у поїзд, щоби зранку опинитися в іншому, ще незвіданому місці?
А ще були іграшки… Одного разу батько подарував нам із сестрою паровозики із НДР на батарейках, якими можна було керувати за допомогою пульта. Паровозики були ювелірно витонченими, їздили тонесенькою колією. Ми з Оленкою розкладали ті рейки по квартирі. Я відправляв до іншої кімнати «рухомий склад», навантажений цукерками. А приймав назад состав із горіхами... — Укладачем вагонів потім не захотілося стати?
— Ні. Так само, до речі, як і художником.
Я — типове дитя радянської епохи. І хотів, як
і всі однолітки у дворі, стати космонавтом. — Мистецтво для вас — це…
— Гра і «шаманство». Якісний папір, фарби, офортні інструменти, мідні дошки, процеси «труїння»... Кожна з названих складових може бути темою для окремої та цікавої розмови — певно, насамперед із колегами. — Ви використовуєте у своїх графічних творах незвичний для більшості формат «видовженої картини» — панорами…
— Я сприйняв цей формат свідомо. Певною мірою — завдяки вивченню історії мистецтва. Так, одним із перших став використовувати такий підхід мій улюблений художник петровської доби, майстер Збройової палати (Государственной Оружейной палаты Московского Кремля — прим. автора) Олексій Зубов. Ще в 1716 р. він створив дивовижну панораму заввишки 79 см, а завширшки понад 2,5 м (239 см).
До речі, у 1697 р. цар Петро І під керівництвом¬ майстра, якого запросив до Збройової палати з Голландії, зробив свій перший офорт. Це була панорама «Перемога православ’я над магометанством». Ви можете когось із сучасних політиків уявити в ситуації допитливого ремісничого, який пізнає процес творіння від початку до кінця? — Лише у страшному сні. Проте повернімося до залізниці і творчості. Цікаво, чи не пробували ви відобразити поїзд із фотографічною точністю?
— У мене є друг — американський художник, який живе у провінції. Він також малює паровози. І для нього вони теж пов’язані зі спогадами про щасливе дитинство — вестерни, поїзди «на пару», які мчать прерією...
Він якраз старанно, достовірно, до найменшої дрібниці виписує кожен фрагмент… Мене ж завжди цікавив насамперед образ. Я вважаю, що плоскісне мистецтво впливає на уяву глядача більше, ніж об’ємне, бо останнє людина зустрічає постійно в житті. Плоскісна ж картина пробуджує уяву, примушує людину творити свій образ. Коли я дивлюся на роботи свого улюбленого художника ренесансної доби Андре Монтені, то бачу спочатку образ, а потім уже звертаю увагу на промальовані деталі... Такий підхід я переношу й на власні роботи.
Якщо говорити про залізничний графічний цикл, то мене більше хвилювало, як передати образ поїзда, який їде, як знайти його оптимальне композиційне місце на аркуші, відчути ритм його руху… Я уявляв, що на моєму поїзді я міг би їхати до Чарлі Чапліна і його портрет можна знайти на одному з паровозів. Загалом вкладаю в картину усе, що мене оточує… В русі поїзда, до речі, є своя філософія. Грошей нема, ковбаса несмачна, криза, телевізійні теревені, а поїзди, попри всі негаразди, їздять — так само, як сонце щодня сходить і птахи щодосвіта співають. Поїзд — це константа руху. — Ви чимало подорожували. Чи нема бажання закарбувати у графіці залізничні враження від різних країн?
— Суттєвої різниці між залізницями в усіх країнах, де я побував, нема. Різна культура, різні економічні умови — є, але всюди люди чесно виконують свою роботу. Україна поки що на шляху до змін. І добре, що наш локомотив рухається в цьому напрямку.
Нині я справді збираюся зробити новий цикл, пов’язаний із паровозами. Там будуть усі мої улюблені герої й актори. І все, що мене хвилює у цьому світі.
Андрій Чебикін: «Мистецтво – це антипод «естетики огидного»
“Андрій Левицький – чудовий офортист, його знають у світі, він часто виставляється
за кордоном.”
Андрій ЛЕВИЦЬКИЙ, 49 років, художник-графік. Народився в Києві. 1992¬го закінчив Національну академію мистецтв, член Спілки художників України. Мав персональні виставки в Німеччині, Італії, Японії. 1996¬го в академії мистецтв Токіо давав майстеркласи офортного друку– над ”Зачарованим лісом” працював понад рік.
Конкурс екслібриса “EX MUSIC”-Ruse 2010”
Пан Андрій Левицький
нагороджений Почесною відзнакою Регіональної бібліотеки "Любен Каравелов" Русе Болгарія
Колекція Кабінету Графіки. Каталог СD 2010.
Конкурс екслібриса “EX MUSIC”-Ruse 2010” ВІТАЄМО!!!
Арт-територія: місце під художнім сонцем
Арт-територія: місце під художнім сонцем
Для мене ж улюблені художники — ті, з ким нині працюю. Подобається Андрій Левицький.
Вважаю, що він майстер офорту високого класу. Працюємо з Андрієм п’ять років, організовуємо виставки.
Його талант не викликає суперечок у людей з абсолютно відмінними смаками.
І якщо в Україні є художники, котрі так займаються офортом, то можна спокійно жити.
Там і класика, і традиція. І дуже висока пластична культура ремесла. Олена ЯГОДОВСЬКА, мистецтвознавець, 2008
Олена ЯГОДОВСЬКА, мистецтвознавець
Персональна виставка творів А. Левицького в галереї “Тадзіо”, Київ, Україна.
Для мене те, що А. Левицький кохається на офорті(інталіо) багато значить тому, що мистецтво Графіки, для мене, є світом інтелектуалів, розумних людей. І для сьогоднішнього часу, сучасне мистецтво для сучасних людей повинно бути з думкою. Художник, який весь час думає і те, що він робіть є хранителем. І для мене, графік, якій займається такою дуже складною технікою офорта, інталіо, а ви знаєте, що це дуже складна техніка і скільки для цього потребується часу, наполегливості, і таких людських рис, які у нормальному житті у людей дуже мало використовуються. Графіки, коли ми навчалися у київському художньому інституті завжди були найрозумнішими, найосвіченішими, найпрацьовитішими. І ту виставку, яку ми сьогодні бачимо-відкриває наш сезон галереї Тадзіо. Гарно починати с такої майстерності, адже А. Левицький на сьогоднішній день, на мою думку, один з найкращих майстрів офорту(інталіо) в сучасному Українському мистецтві. Олена ЯГОДОВСЬКА, мистецтвознавець, 2006
Графік Андрій Левицький “Історія українського мистецтва. Мистецтво ХХ століття”
Графік Андрій Левицький працює в складній авторський техніці, яка є різновидом глибокого друку, і яку художник визначає терміном “Інталіо“. Композиція його робіт-надзвичайно складне і суб’єктивне мереживо з реальних фантастичних елементів, поєднаних не лише за художніми, але й за музичними законами. Це стосується й окремих естампів
“Вид одного красивого дерева” (2002), зокрема довгих графічних фризів “Дорога до міста” (2003), “Розмова з собою” (2003).
При цьому кожний окремий “фрагмент” Інталіо, згідно з концепцією художника,
має бути пророблений з ювелірною ретельністю і “витримувати” при збільшенні порівняння з усією композицією в цілому.
Естампи А.Левицького друкуються одночасно в три фарби, але в закінченому вигляді мають загальний(найчастіше червоно-коричневий або золотистий) тон. Своєрідним колористичними акцентами є шматочки сусального золота або срібла.
♦
“Історія українського мистецтва”, том 5, “Мистецтво ХХ століття”,
Наукове видання, Київ 2007. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського НАУН
Графічні твори Андрія Левицького Andrew Levitsky
Графічні твори Андрія Левицького виконані у вишуканій техніці сучасного Інталіо Intaglio Інталіо (італ “врізатися”) техніка глибокого друку, ввібрала у себе різні техніки роботи з металевою мідною дошкою,
акватинта та механічні засоби нанесення рисунка без травлення, суха голка і меццо-тинто.
Андрій Левицький, художник, магістр графіки,
багато років плідно працює у графічних техніках й приймає активну участь у мистецьких виставках,
бієнале, трієнале з графічних мистецтв.
Японія, Німеччина, Сполучені Штати, Велика Британія, Ірландія, Італія, Франція
це майже не вся, але основна географія країн Світу, де особливо цінують твори художника.
Мистецтво графіки Інталіо-“шаманства” по визначенню самого автора, було неодноразово відмічено персональними виставками, відзнаками та подорожами до Японії, Німеччини та Італії.
Художні роботи Андрія Левицького повні наснаги, казкової авторської видумки
та творчого “драйву”, де майже п’ятдесят відсотків успішної роботи є авторський друк.
Викінченість робіт Інталіо нагадує про витоки та народження техніки з ювелірного
мистецтва, водночас, майстер Левицький віддає повну перевагу роботи з площинами металу, міді, її природної краси, подальшому процесу травлення з переконливим, місцями
недовершеним рисунком та перенесенням цього творіння на якісно підібраний папір.
Спектр творчості художника вражає різноплановістю естампа,
це і великі довгі до двох метрів, мов фризи, з перетином шрифту та міцно
травленого рисунка на мідній дошці горизонталі та вертикалі й мала графіка міні друку.
В майстерні художника, “як у Греції”, є твори на всі смаки і забаганки й майже на всі теми
від сучасного екслібриса, творів цифрового друку до серій з двадцяти одного вишуканого майстерністю “Портрета Дерев”,
“ Крим. Дерева”, (2004-2010), малого, середнього та великого формату,
серії літаки “советськой” доби “Літаки. Політ”(2008-2009),
серії о подорожах “Поцілунок” (2009),
серії портретів дивовижних тварин “Мої Коні”(2008),
серії ”Мисливство”, серії улюблених риб “Коропи”(2007-2010),
серії з найкращих містичних птиць “Філін. Птиці”(2009-2010),
з неперевершеним смаком графічної наснаги вертикальних,
довго протягнутих у космос десяти робіт серій, ”Альбом” “Тerra Intaglio”(2005-2010),
серії з квіткового світу художника ”Рози”(2009),
довгих казкових робіт з серії “Шлях до Міста”, серії вільного гравіювання на міді
“Знаки Зодіаку”, та останньої надрукованої чорно білої серії “Самураї, Nihon Samurai”(2010),
яку художник робив майже чотирнадцять років після останніх подорожей
до країни Вранішнього Сонця.
У Лондоні у 2008 була видана книга “Сучасний Естамп. Традиційні та сучасні графічні техніки та методи друку”
за підтримкою Art Mastrer Gallery. Prague.
Повнокольоровий формат книги англійською мовою, як підручника розрахований на велику аудиторію
фахівців з питань графічних мистецтв, галерей, художників, друкарів та студентів.
Популярність книги посприяла перевиданню книги у 2009 році у Нідерландах.
Український художник Андрій Левицький з успіхом представляє свої три твори у розділі книги “Інталіо Intaglio”.
Саме Інталіо, робота Андрія Левицького “Залізна Дорога, Rail Road” була обрана авторами книги для оформлення загравного розвороту книги. В основному розділі книги, присвяченій методу друку Інталіо публікується стаття,
інтерв'ю з художником, його роздуми о Графічних Мистецтвах.
"Love Come’s In The Town", художника Андрія Левицького
На виставці
"Love Come’s In The Town" представлені графічні роботи
2001-2002 років київського художника Андрія Левицького
Нові твори Левицького об’єднує наскрізна тема Міста як своєрідного універсуму, різноманітного і неоднозначного за своїми проявами. У задумі поєдналися враження від блюзової музики та подорожей європейськими містами.
Синтез зорового і слухового сприйняття визначив структуру зображення творів.
Графічні аркуші мають витягнутий по горизонталі формат, що передає відчуття панорамності.
Це не міські пейзажі в традиційному розумінні, це скоріше “ландшафти душі”, відгомони різних душевних станів, пронизані світлим світовідчуттям. Елементи зображення – дерева, будинки, гори, обличчя, шрифти тощо – ніби утворюють в”язь, кожне наступне виростає з попереднього, а рука художника вільно рухається, підкорюючись уяві, матеріалу, ритму. Створюється невимушений, проте внутрішньо організований візуальний ряд-текст. Він пронизаний і насичений переживаннями, рефлексіями, спогадами, асоціаціями – в аркушах букви чи образотворчі “цитати” накладаються на складові ландшафту, утворюючи нерівний, “блюзовий” ритм.
Стриманість кольорового вирішення аркушів висуває на передній план виразність лінії, штриха. Левицький працює в техніці intaglio – сучасного офорту, що ввібрав у себе різні способи роботи з металом, - як гравірування (суха голка, різець, меццо-тинто), так і травлення (акватинта, відкрите травлення, травлений штрих). Комбінування різних манер, поєднання графічності різця та живописності травлення, дозволяє митцю створити складне, широке за тональним діапазоном, напружене за фактурою зображення. Можливість вільного малювання голкою на металевій дошці зберігає безпосередність виникнення твору, точно відбиває індивідуальний почерк і темперамент художника. Офорту притаманна рельєфна поверхня, завдяки чому відбиток набуває глибини і легкості. Штрих, що лежить в його основі – короткий чи довгий, прямий чи вигадливо витягнутий, згущуючись чи перехрещуючись,- він здатний передати різні відтінки настрою, а також стан ландшафту , його багатовимірність, просторовість, повітряність.
Андрій Левицький принципово дотримується законів класичної офортної техніки. У цьому відношенні його творчість є прямим продовженням здобутків мистецтва Рембрандта і Шевченка та розвиненням досвіду роботи в естампі своїх безпосередніх
вчителів - Г.Якутовича, М.Дерегуса і А.Чебикіна.
Роботи Левицького свідчать про те, що техніка intaglio дає неосяжні можливості для сьогоднішнього художнього самовираження, що майстерне володіння технікою є основою для створення сучасного графічного твору.
Художник вже багато років працює саме над офортом, захоплений його широкими можливостями, особливостями фактури, що залишає метал на папері. Виставочні роботи віддруковані з мідних дошок – матеріалу благородного, пластичного, делікатного. Причому автор не робив попередніх ескізів – образ виростав, проявлявся прямо на міді, підвладний примхливій уяві і спонтанному поруху руки.
Левицький уникає серійності, часто притаманної графіці як виду мистецтва. Він прагне зробити кожну композицію самоцінним, завершеним у собі художнім образом. Фактурна насиченість його графічних аркушів точно передає найрізноманітніші відмінності: прозорість і щільність, енергію і м”якість, просторовість і декоративну площинність, світло і тінь...
Викінченість робіт Андрія Левицького нагадує про витоки офорту, його народження з ювелірного мистецтва. Гранично пропрацьовані на рівні форми, твори в сфері художнього образу залишають простір здогадкам і уяві глядача.
